Краєзнавство

Думы и легенды о Донбассе

Подборка дум и легенд о Донбассе от жителя города Горловка Ивана Сергеевича Костыри. «Думы о Диком Поле» и «Думы о Донецком кряже» содержат легенды о истории заселения Донбасса, описание природы, рассказы о жителях и подземных сокровищах Донецкого края. Особое внимание уделено первооткрывателями и освоению полезных ископаемых Дикого поля.

Каждая легенда содержит авторский взляд на расцвет жизни в Донецком крае. Все думы имеют глубокую краеведческую проработку.

Шахтерские песни

Літературні обрії  рідного краю

 Роботу виконав:

Савченко В’ячеслав Євгенович,

учень 9-го класу Селидівської

загальноосвітньої школи

I-III ступенів №6

Науковий керівник:

Малярова Валентина Михайлівна,

учитель російської мови та

зарубіжної літератури

План:

I.                  « Я завжди, кожній зустрічі з містом радію… »  В. Кукушкін.

II.               Щедра  легендами й талантами селидівська земля.

1.       «Чим краще ми будемо знати минуле, тим краще, тим більш глибоко та радісно зрозуміємо велике значення нашого сьогодення». М. Горький.

2.       Сторінками спогадів і вражень великих російських письменників про Донецький край.

3.       Прославлення природи рідної землі поетом Олексієм Масюком.

4.       Роздуми про навколишній світ, людей і людяність в поетичних збірках Юрія Смоленського.

5.       Філософські узагальнення, сторінки життя суспільства, містян та сім’ї у творчості Валерія Кукушкіна.

III.           Юні таланти, учні школи, дарують радість людям поетичними рядками.

В щедром каре донецком – родной городок,

Моя Родина он и судьба островок,

Где бы ни был, спешу возвратиться назад,

Я всегда, каждой встрече с Селидово рад.

В. Кукушкин

«Чим краще ми будемо знати минуле, тим краще, тим більш глибоко та радісно  зрозуміємо велике значення нашого сьогодення». Так говорить великий російський письменник Максим Горький. Роздумуючи над його словами, я дійшов висновку, що хотів би добре знати історію рідного краю та творчість тих людей,  які змогли прославити наше місто, нашу природу, наших людей.

Донецький край…Там, де сьогодні стоять заводи, шахти, побудовані міста, горять вогні, ще шість-сім віків назад було «поле чисте», «земля незнаєма», лежав дивний південний степ, покритий травами, квітами, пахучим полином.  На тому місці, де живемо ми, тиша стояла незвичайна, лише клекіт орлиний та крики диких звірів порушували цю тишину, та дзвенів посвист бойових стріл. І ось цю благословенну землю зробив своїм домом козак Селид.

У ставка, где дремлют камыши ,

У речушки, что зовут Солёной,

Кверху поднимает этажи

Городок Селидово зелёный.

Мал, как говориться, да удал,

Шумной славой не обременённый,

Хлеб растил и уголь добывал,

Городок Селидово зеленый.

Нив и недр связывающая нить ,

Двух стихий знак равенства мажорный.
Жил, живет и вечно будет жить

Городок Селидово зелёный.

                                 Ю. Смоленский

За легендою засновником степової слободи був козак Селид. Територією сучасного міста пролягав Чумацький шлях , яким користувались козаки,  вивозячи сіль із Приазов’я. Коли Селид переправляв свої вози з сіллю, один із них зламався,  потонув,  а сіль швидко розчинилася у воді, зробила воду солоною.

Пройшли роки, вода давно мала звичайний смак, а назва річки Солона залишилась на віки.

Була пізня осінь. Полагодити воза   Селид не зміг, не було в степу древесини; козак вирішив перезимувати в цьому місці. Дуже сподобалося Селиду місце, багате дичиною та рибою , ось він і залишився тут жити. Його ім’ям  назвали поселення-благословенний край мій з таким натхненням описав Микола Гоголь. Згадаймо опис степу із повісті «Тарас Бульба».

«Степь чем далее, тем становилась прекраснее. Никогда плуг не проходил по неизмеримым волнам диких растений. Одни только кони, скрывавшиеся в них, как в лесу, вытаптывали их. Ничего в природе не могло быть лучше; вся поверхность земли представлялась зелено-золотым океаном, по которому брызнули миллионы разных цветов».

Історія міста Селидового починається з XVI століття, коли на його території утворилося ,поселення козаків. В 1782 році на березі річки Солона була основана державна військова слободка  Селидівка. В 1865 році Селидівка стала волосним центром. А в 50-х роках XIX століття  поблизу були знайдені вугільні родовища. Коли буда побудована Катеринівська залізниця, почалася розробка вугільних рудників.

З 1924 року Селидівка – центр трьох волостей, в з 1933 року – село Селидівка.

16 листопада 1956 року рішенням Донецької обласної ради село Селидівка перейменовано в місто Селидово, а з 1962 року місто має категорію обласного підпорядкування.

 Род, народ, родник ,

Рожь и урожай…

Как ты многолик

Край мой, отчий край!

                                     Ю. Смоленский

 Мій рідний край не міг залишитися без уваги письменників; вони з цікавістю подорожували цими містами, залишаючи свої записи, нариси, оповідання, повісті.

Влітку 1887 року Антон Чехов подорожував степами Донбасу і назвав його «фантастичним краєм». Відвідали ці місця геніальний вчений Дмитро Менделєєв ,письменники – Максим Горький, Вікентій Вересаєв, А. Серафимович, Олександр Купрін, Костянтин Паустовський.

Багато сторінок своїх спогадів, вражень залишили нам письменники, прославляючи Донецьку землю.

Сьогодення в нашому краї теж не залишилось без слів-роздумів. Наше місто – це невеличка частинка безмежного Донецького простору. І коли ми чуємо «Пісню про рідне місто» (автори  В.Кукушкін та В. Купрієнко), то розуміємо, що ми живемо в благословенному краю.

 Много чудных на свете больших городов,

Но Селидово – краше, дороже без слов.

Стань судьбой для детей и для внуков моих.

Для тебя мой напев, мой лирический стих.

 Місто наше багате талантами. Зустрічайте: заслужений діяч культури України  Валерій Кукушкін, член Національного союзу журналістів Юрій Смоленський, автор гімну м. Селидового Віталій Кукушкін, заслужений шахтар Олексій  Маслюк.

З 1968 року Олексій Масюк проживав у місті Селидове, працював викладачем у Селидівському гірничому технікумі; потім інспектором виробничого об’єднання « Селидіввугілля», надрукував збірки « Загляни в себя» та « Подземный ветер».

Зачаровує опис природи рідного краю людиною, яка має технічну освіту. Читаючи рядки вірша «Снегирь», бачимо  яскраве поєднання «лірика та фізика», відчуваєш надзвичайну любов до своєї землі.

Читаючи вірші, бачиш постать поета, який милується рідним краєм.

 Замру вдруг перед  журавлиной стаей,

Перед красотой –

Душою трепещу.

Божественность в прекрасном открываю,

Следы богов я на земле ищу.

Як не згадати вірш « Говорю от имени Донбасса..».  Адже свято шахтаря є всенароднім святом жителів нашого міста.

 Говорю от имени Донбасса

На правах седого горняка:

Труд шахтёра был и есть опасен,

Знаю это я-наверняка

- - - - - - - - - - - - - - - - -

Погляжу на уголёк горячий ,

Думая : « Шахтёрская душа

Воспылала ярко, настояще,

И теплом и светом хороша»

 Особливо вразив мене вірш Олексія Масюка з назвою «Совість». Це роздум літнього чоловіка про втрату нами моральних якостей,  про збіднілі наші душі , про добро та милосердя. Це і заклик до людей про гідність, совість,взаєморозуміння. І хоч поет помер в 1994 році, сьогодні його рядки – це настанова людям нашого міста, молоді нашої країни.

 Дай мне, Отчизна, о Совести слово,

Тихое слово сказать о святой,

Самой первейшей, душевной основе

Мир без которой разрушится  мой.

 Як сумно бачити поросший  бур’яном сад людського життя, як неправда росте замість вербички, як приходять біда,  як кружляють ворони.

 Совесть взывает к духовной пустыне,

Клич к Милосердию и Доброте.

Дай мне, Отчизна, силы отныне,

Совесть свою сохранить в чистоте.

      В останній книзі Юрія Смоленського «Успеть…» зустрічаємо роздум про навколишній світ ,намагання нагадати людям про людяність та милосердя в житті, такому далекому від досконалості.

 …. То, что нужно.

Мне нужно то, что нужно.

Всё прочее – не в счет.

Пусть дует ветер южный ,

А не наоборот.

Сады своим цветеньем.

Пусть голову кружат.

И остальным растеньем

Я тоже очень рад.

И щебет птичек певчих,

И карканье ворон,

И радостные речи,

Чтобы со всех сторон.

  Юрій Смоленський. Працював редактором міської газеті «Наша зоря», публікував свої твори в міській, обласній, республіканській пресі, колективних  збірках. Член Національного союзу журналістів України. Нагороджений Почесним знаком Національного союзу журналістів України; нагороджений Золотою медаллю української журналістики; отримав літературну премію ім. Віктора Шутова за збірку віршів «Тени нет» 

Полдень. Солнца яркий свет.

                                                    Далеко и возле

Ни единой тени нет.

Так в зените наших лет

Нет уже ни зим, ни лет-

Только солнца яркий свет.

Только полдень. Тени нет-

Ни сейчас, ни после.

А збірка віршів « Плоды озаренья» - це пісня про рідний край, відданість рідній землі, місту, людям.

Вірші, які присвячені героїзму минулому, історії краю, викликають сльозі на очах.

       Вірш «Во имя жизни…» - це заклик до миру, до щастя. Не треба війни, живіть, люди, мирно, радійте сонечку…

 Выйду в степь, устав от смут и споров,

Недовольства вечного собой,

В стороне от шума городского

Постою над тихою водой.

Огляжу внимательно и цепко

Камышом заросший уголок,

Хрустнул стебель, покачнулась ветка,

Желтый лист упал у самых ног.

Тронутые южным зноем кроны

Что-то шепчут мне издалека.

И плывут седые терриконы,

Словно кучевые облака.

 …Роздуми про душу,  про щастя,про долю людську. Щось шепоче листок клена, щось підказує очерет… стою над річкою – думаю думу, тихо хвилі хлюпочуть, а серце палає любов’ю до рідного краю…

     Ось іде містом людина похилого віку, чоловік, якого знають всі селидівці – Валерій Миколайович Кукушкін, поет, Заслужений працівник культури України, позаштатний кореспондент міської газети « Наша зоря». До кожного свята звучали його вірші: про місто, про шахтарів, про ветеранів. А про себе Валерій Миколайович сказав скромно:

 Я – не поэт, но тем по сути счастлив ,

Что,  одолев словесной тайны страх,

Я жизнь свою, хотя бы и  отчасти,

Запечатлял в лирических стихах.

Його книга « Это –состояние души» - це збірка ліричних творів, віршів, які написані у різні роки, на різні теми; вірші як відгук душі на життєві ситуації; вірші - відвертість.  І за кожним рядком ми бачимо небайдужу, добру, відкриту,  чуйну людину.

 Моё сердце для людей открыто,

Жить иначе никогда б не смог.

Всё, что пережито, не забыто!

Оказавшись частью этих строк.

Может кто подумает: Бравада!

И стихи не так уж хороши …

Но они МОИ и, как награда,-

Это состояние души.

Я порой и сам не понимаю,

Как ложатся строки на листок,

Просто сердцем мир воспринимаю 
 - И такой рождается итог.

Вірші підкорюють безпосередністю, простотою, теплотою. Філософські роздуми,   пейзажі, сторінки життя суспільства, містян та сім’ї – все це знаходимо у творчості Валерія Кукушкіна.

Вірш « Счастье» є філософським роздумом досвідченої, мудрої людини над сенсом життя.

 Что такое счастье
 Вот вопрос…

Люди задают его веками…

А ответ предельно очень прост,

Выразить хочу его стихами…

Счастье –когда ты беды не ждешь,

Счастье – когда царствует здоровье,

Счастье, когда просто ты живешь,

Счастье, когда встретишься с любовью!

Когда нужен людям и семье,

Когда в радость дни, часы и годы….

Когда нет и мысли о войне,

Когда в доме нет плохой погоды …

Вот ответ, который знают все, нового никто не открывает…

Прожит день. По утреней росе,-

Счастье вместе с Солнцем выплывает!

Коли ми читаємо чи слухаємо вірші Валерія Кукушкіна, становимося кращими, добрішими. Талант,обдарованість, розум , майстерність, пошана, як благодатний дощ, зрошує нашу душу, прославляє нашу землю.

Маленьке шахтарське містечко, яке лежить спокійно в Донецькому степу. Тож давайте не дамо йому загубитися, а для цього треба просто любити свій рідний куточок, свій край, і сьогодні ми відчуваємо цю любов, це тепло. Тож несіть її в свої домівки, в свої сім’ї, розкажіть про них рідним і близьким.

Наступна сторінка моєї роботи - це спроба представити юних поетів, які є випускниками нашої школи. Може, вірші поетів нашого міста надихнули їх, допомогли їм розширити юну душу. Знайомтесь:   Анна Міхур . Її маленька книжечка – це поетичне слово людини, яка по-своєму бачить і сприймає оточуючий світ.

Вірші комусь здаються простими та наївними, але вони відверті, наповнені бажанням бачити життя світлим і гармонійним.

 Мои мечты

Я хочу, чтобы мир просыпался

И с каждым утром добрей и прекрасней,

Чтобы солнышко всем улыбалось ,

И преград не было для счастья.

Я хочу, чтобы песня звучала

В каждом сердце, которое бьётся.

Я хочу, чтоб душа не молчала

Даже там, где совсем не поётся.

Мрії юної поетеси є мріями кожної людини. Про добро і тепло людських душ, про кохання та щастя в житті.

Такими ж щирими, відвертими й ніжними є рядки Ані Мироненко, Орлової Тетяни, Кир’янова  Кості, Ахундова Володимира, Ахундової Агії. То може колись вони напишуть про наше місто, про ту святу землю, яка стала для нас малою Батьківщиною.

Перегорнімо сторінки, заповнені юними поетами, учнями школи!

І побачимо, що в нашому місті народжуються юні таланти, що земля наша надихає на творчість, дарує радість людям.

Література

1.     Допоміжна : многоликая и вечная.

Исторические зарисовки .- сост. Е.Ю. Ясенов.- Донецк 2012.

2.     Селидово – наша с тобой судьба!

Проект к 55-летию города Селидово .

Составители : Т. И. Маслеников , Л. В. Павленко. Селидово. 2011.

3.     Открытие страны огня: Русские писатели о Донбассе. Сост. К. __. Спасенко. Донецк 1978.

4.     Литература родного края. Мини-хрестоматия. Сост. Т.Л. Филимонова «ROSTOK»-1997.

5.     Алексей Масюк. Підземний вітер : Вірші, поема. Донецьк 1993.

6.     Город мой – судьба моя : сборник стихав поэтов Селидовской земли – Донецк 2006.

7.     Юрий Смоленский. Приходит срок. Стихи .- Донецк : « Лебедь», 2007

8.     Юрий Смоленский. Успеть…-  стихи-Донецк: « Лебедь» ,2011

9.     Валерий Кукушкин. Это- состояние души –лирический сборник произведений г. Селидово ,1999.

10.                       Валерий Кукушкин. От сердца к сердцу. Сборник лирических стихотворений .- Донецк « Юго- Восток», 2007.

Интернет-ресурсы.

1) gorod-selidovo.at.ua/
2) ru.wikipedia.org/wiki/Селидово
3) http://girnyk.dn.ua/index/istoriya_selidovo/0-6
4)http://www.donbass-info.com/content/view/966/972/